В липні 2022 року в українському видавництві “Книги ХХІ” вийшла моя збірка оповідань “Близькі чужинці”. Це була моя мрія – видати книгу у видавництві. Вона зародилася так само несподівано і незвідки, як і сама мрія про книгу, як, власне, і саме бажання писати. І видавши першу збірку “Вишневий пиріг” самвидавом у березні 2020 році, я думала – як було би чудово видати книгу у видавництві. Та тоді я вважала, що то свого роду диво. Ніби хтось десь має мене помітити. Хто і де, невідомо.
Я чула про такі випадки. Дівчина викладала уривки роману на сторінці у фейсбуку. Їй написали з якогось видавництва з пропозицією співпраці. Але по правді, то одна-єдина така історія. Більшість же історій про те, як люди відправляють рукописи, отримують відмови, пробують знову і знову. І за якийсь час все нарешті вдається. Я вірю в дива. Я вірю, що все може трапитися випадково. Але я також вірю, що дивам потрібно допомагати.
Тому і вирішила поділитися своїм невеличким досвідом і шляхом. Можливо, цей допис стане в нагоді 1)таким самим починаючим авторам, як я, 2)тим, хто вже видавав книги самвидавом і хоче спробувати видати книгу іншим способом, 3)тим, хто мріє видати книгу та не знає, з чого почати.
І перше питання, яке виникає, – навіщо?
І я зараз не про видання книги взагалі, тут все ж таки у кожного своя відповідь. Моя звучить все ще дивно і, можливо, недостатньо переконливо – для мене книга – це про любов, мою любов зі світом. Книга – це моя мова спілкування з Вищим. Або ж його спілкування зі мною. Адже я вірю (відчуваю, проживаю), що тексти даються в потоці.
Тож питання звучить – навіщо видавати книгу саме через видавництво?
І це насправді прекрасне питання. Розвиток і можливості самвидава зараз неймовірні. В мене серед фейсбучних знайомих щомісяця видаються одна-дві книги. Збіркі віршів, оповідань, книги у співавторстві, казки, мотивуючі збірки і таке інше. Тож навіщо заморочуватися з видавництвом? Чекати на якусь відповідь, хвилюватися. Думати, підійде, не підійде, боятися, чи незабагато всього поріже редактор. Якщо можна видати книгу самосстійно (в наступному дописі розкажу про видання книги самвидавом), оплативши послуги редактора, коректора і типографії.
Я поділюся своїми “навіщо”
1.як я вже написала вище, то була мрія. А я люблю, коли мрії здійснюються. Мені дуже хотілося видати книгу саме через видавництво. Ну от таке бажання. Така мрія. Як побачити північне сяйво чи навчитися грати на фортепіано.
2.я вже мала досвід самвидаву (видала так три збірки оповідань), і мені було цікаво спробувати щось нове. Подивитися на цей процес під іншим кутом, з іншої перспективи.
3.для мене це було свого роду визнанням (я обіцяла собі, що якщо зможу, то буду більше в себе вірити). Я розумію, що видання у видавництві, то не показник чогось особливого, то не щось захмарне чи надзвичайне. Але для мене, яка весь час смунівалася, переживала і стикалася з неприємними моментами, то було дуже важливим. Дуже. Що видавництво (а значить люди, що трохи таки розбираються в письменництві) розглядає мої тексти, як такі, що може видати.
4.технічні/логістичні/матеріальні причини. Мої самвидавські книги народжувалися під час пандемії, і я добре памятаю, як було непросто їх доставляти. А потім для другого тиражу шукати типографію, яка б готова була надрукувати. А потім влаштовувати презентацію. І так далі. Моя книга через видавництво народилася під час війни. І по правді, я до кінця не знала, чи буде вона чи ні. Війна. Які книги? Умову на видавництво я підписала ще в листопаді 2021 року. Але попри війну книгу видали. Ще й доставили потрібну мені кількість екземплярів для розсилки з Польщі. Мені сподобався цей досвід. Я передала частину відповідальності (і, звісно, більшу частину матеріальної винагороди) іншим. Але й не взяла на себе усі витрати.
Отакі мої причини спробувати співпрацю з видавництвом. Тепер розкажу, як же до цієї співпраці дійти.
І тут знову важливо наголосити, що я була з мрійниць, що вірила, до мене самі прийдуть і все дадуть, я гадки не мала, як взагалі відбувається видання книги у видавництві. От хотіла і все. А воно не видавалося, я мучилася і страждала.
А виявилося, що видання книги у видавництві має свій алгоритм, як і багато чого в цьому житті. Чищення зубів, купівля квитка на потяг, готування кави. Цей алгоритм необхідно дослідити і слідувати йому.
Мій алгоритм виглядав так:
1.Скласти (знайти в інтернеті) список українських видавництв.
2.Піти на сайт видавництва.
І тут можна знайти перші ж важливі усвідомлення:
- не всі видавництва займаються художньої літературою
- не всі видавництва займаються короткою прозою/поезією і так далі. Зазвичай (принаймні, на момент, коли я шукала, так було) на сайті в пункті “авторам” чи “співпраця” про це написано. Що видавництво, наприклад, віддає перевагу великим формам, романам, а ще краще серіям, циклам романів.
- деякі видавництва не мають справу з темами, повязаними з езотерикою, чимось надприродним, потойбічним, релігійним, окрім християнства (так особисто для мене відпало кілька видавництв, а точніше я намагалася зібрати в книгу лише ті історії, де немає потобійчного і тому подібного)
- деякі видавництва друкують рукописи виключно за рахунок автора. Так, наприклад, одне з найбільших видавництв “Фоліо” видає книги саме за рахунок автора при тиражі не менше тисячі екзмеплярів. Винятком є пропозиція книг на ті теми, що цікавлять видавництво (можна ознайомитися на сайті).
3.Знайти спосіб звязатися.
- у деяких видавництв є форми для заповнення, в які додається файл із синопсисом (самого твору вони можуть ніколи й не побачити)
- у деяких видавництв одразу подано контактний мейл для відправки рукописів та іншої документації
4.Звязатися з видавництвом.
Я відправила рукопис “Близьких чужинців” у три видавництва. У двох з них якраз були форми, а у третього мейл. Саме з третього мені і відповіли за кілька годин після відправки листа.
5.Підписання договору на передачу майнових прав.
Оце якраз той пункт, що сильно відрізняється від самвидаву. По-перше, автор отримує лише певний відсоток від продажу кожної книги (роялті). А по-друге, не може видавати ті самі вірші/оповідання/романи в інших видавництвах до збігу терміну договору. Моє видавництво дозволило мені опублікувати два оповідання українською в польській версії “Близькіх чужинців”.
6.Співпраця з літературним редактором.
В цьому пункті я отримала неабияке задоволення. Я дуже боялася, що мені скажуть, все міняти, все погано і так далі. Але першим ділом моя редакторка написала, що мої оповідання нагадали їй улюбленого О”Генрі. Чи варто говорити, що я в той момент відчувала? Враховуючи, що новели О”Генрі були моєї настільної книгою у дитинстві. Звісно, були правки. Щось міняли, щось прибирали. Багато правили з огляду на мою бідненьку українську (я всюди писала закрив/відкрив, а воно ж відкрив, розчинив, розплющив). Тож той процес ще й збагатив мене. Десь змінювала імена, щоби переплести героїв історій. І, власне, ідея, щоби персонажі з одного оповідання зявлялися в іншому, була ідеєю редакторки, щоби повязати всі історії в цілісну структуру, обєднану темою близькості.
7.Співпраця з коректором.
Тут ми працювали з пунктуацією, орфографією і так далі.
8.Співпраця з ілюстратором обкладинки.
Мене часто питали, чому я не робила обкладинку для цієї книги (я робила для трьох самвидавних сама). По-перше, я про це і не думала. Кажу ж, в якийсь момент, я не знала, чи буде взагалі книга. Процес завис, зупинився. А я і не сміла про себе нагадувати. Тож коли мені написали, що є макет обкладинки, то я попросту зраділа, не думаючи, чого я сама її не робила. По-друге, мені було цікаво, а що може запропонувати інша людина, прочитавши мою книгу. Як вона відчує. Що їй здасться таким, що пасує, підходить. Розкриває тему. І Анна (ілюстраторка) намалювала китів. До речі, якщо ви читали книгу, як гадаєте, чому кити? Звідки вони взялися? (пишіть в коментарі чи особисті, тому, хто вгадає, буде якийсь подаруночок). Та й по правді, мені не хотілося нічого вигадувати.
9.Друк і початок передпродажів.
На цьому етапі я трохи загубилася, оскільки втратила свій мейл, через який мала контакт з видавцем. Тож я пропустила лист, що книга видана і почався передпродаж. Лише за кілька днів директор видавництва згадав, що я давала нову контакну адресу, і повідомив чудову новину.
10.Продажі.
Після видання, книга зявилася на сайті видавництва, в книгарнях та інтернет-магазинах. Зараз її можна купити як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Отакий мій досвід видання книги через видавництво.
І напевно важливе питання – чи задоволена я? Ще б пак! Моя мрія збулася. Я стала впевненішою в собі. І в мене є чудова збірка українською. Про любов, ніжність, близькість. Такі потрібні зараз.
Та я не спиняюся. Я пишу далі. І, звісно, хочу видавати. Хочу, щоби читали. Для мене це важливо. Ділитися своїм серцем. Тієї мовою любові, якою я говорю з Вищим. Чи воно зі мною.
